Рибалка: Дуже вдячний Реброву, що він повірив у мене
Разделы

Все статьи сайта





Півзахисник "Динамо" Сергій Рибалка розповів про чеський період своєї кар'-єри та повернення в київський клуб.

— Сергію, повернувшись улітку з оренди зі "Слована", ви буквально за останніх півроку стали основним гравцем столичного "Динамо". Повертаючись назад, у чеський період кар'єри, про що згадуєте найперше?

— Час, проведений у складі "Слована", дав мені дуже багато чого, повірте. У першу чергу, це — ігрова практика, якої мені не вистачало. Разом із цим я зміг відчути, що таке насправді європейський футбол, європейський чемпіонат. Це була унікальна можливість відчути себе легіонером у іншій державі. Звичайно, одна з найприємніших згадок про ліберецький клуб — дуже хороший колектив. Увесь клуб є одним дружнім колективом, починаючи від директорів ФК і закінчуючи масажистами. Ми всі, як єдина команда, завжди збиралися разом після кожного матчу, обговорювали все, спілкувались. Наразі можу сказати, що я дуже сумую за тими гравцями та тією атмосферою, яка панувала в клубі.

— Чи не боялись їхати до чужої країни? Адже там все інше, починаючи з мови...-

— Скажу відверто — на той час в мене й варіантів особливих не було. Коли мені зателефонував мій агент В'ячеслав Заховайло й запропонував такий варіант, я навіть не роздумував і погодився поїхати до Чехії в оренду на перші півроку. Я дуже вдячний за це В'ячеславові. Щодо самої країни, то спочатку — місяць-півтора — мені було тяжкувато. Але з початком чемпіонату, коли вже стартували офіційні матчі внутрішньої першості, весь дискомфорт дуже швидко минув і я почувався, мов удома.

— Мову зразу почали вчити?

— Звичайно. У команді зразу наймали вчителя й змушували вивчати мову, щоби я краще розумів, про що йдеться на тих же теоретичних заняттях, тренуваннях. Перекладача як такого не було. Власне, в нас у команді був футболіст, який добре знає російську, адже до цього виступав за московський "Спартак". Кажу про Радослава Ковача, який мені зразу у цьому допомагав, перекладав, пояснював. Одне слово, на першій порі у "Словані" Радослав мені дуже допоміг.

— Ви, напевне, також трималися разом у команді й з іншим українцем — Євгеном Будником?

— Так, це було останні півроку, коли я був у команді, адже Євген прийшов до клубу пізніше за мене. Я затоваришував з ним, його родиною. Але вони з дружиною більше любили подорожувати — їздили до Німеччини, Італії ледь не після кожної гри. Їм подобається мандрувати. Щодо мене, то я не надто кудись прагнув їздити — майже постійно залишався в Лібереці, іноді вибирався до Праги, полюбляв там прогулюватися. На той момент я вже впевнено почувався в нашому колективі й міг спокійно десь посидіти, поспілкуватися з колегами. До речі, мешкав у будинку чеха, який знав російську, тож він також допоміг свого часу. Ось зараз запрошую його до Києва в гості, має приїхати взимку.

— Євген Будник якось говорив, що у Чехії є своєрідна традиція — пити пиво після матчів...-

— Так. Адже пиво у Чехії дуже люб­-лять, його подають і на сніданки, й на обіди...- Одне слово — пиво йде в них, як вода. Після кожного матчу, пам'ятаю, команда гуртом збиралася випити пива й поспілкуватися. Цікаво, що в ту мить було не важливо — виграли чи програли, збиралися, попри все.

— Які у вас взагалі залишилися враження від чеської культури та побуту?

— Якоїсь великої різниці між нами я не побачив. Єдине що: там справді є порядок у всьому, до того ж, я мешкав у маленькому містечку — там усе спокійно, адже це не Київ. Люди в побуті живуть культурно й за правилами, по-справжньому відчувається Європа. Постійно почуваєшся в безпеці. Зізнаю­-ся, мені було неймовірно цікаво це все відчути та спробувати сили у чеському чемпіонаті.

— Але ж чеська першість значно поступається українській прем'єр-лізі, особливо в плані зарплатні футболістів...-

— Звичайно, це, найперше, стосується саме зарплатних відомостей. Більше того, у Чехії таких зарплат, як в Україні, й близько немає — все дуже адекватно. Якщо хтось із гравців себе дуже добре зумів проявити, його ніхто не триматиме в команді, його продадуть до чемпіонату Німеччини, Італії, щоби хлопці заробляли та грали. У певному сенсі чемпіонат Чехії — це як трамплін до сильніших першостей, адже там (у Чехії) грають молоді чеські хлопці, водночас легіонерів не дуже багато. Якщо легіонер, то він також є молодим, щоби його можна було продати. Саме тому зарплатня у Чехії дуже маленька. Звичайно, на цьому тлі окремо стоять празька "Спарта" та "Вікторія" (Плзень) — там нормальні, в принципі, зарплатні. Решта клубів мають дуже адекватні зарплатні відомості.

— Скажіть, вашому рішенню повернутися до "Динамо" посприяло призначення Сергія Реброва новим головним керманичем київського клубу?

— Так, це призначення відіграло величезну роль. Я досі йому дуже вдячний, що він повірив у мене. Буду відвертим: якби Сергій Станіславович не став до керма команди (я не хотів більше вештатися по орендах, однак у мене ще залишався контракт із "біло-синіми" на два роки), я би мав розмову з Ігорем Суркісом із проханням мене продати. Розумієте, я хотів уже на постійній основі десь грати, а не міняти кожні півроку команду, кочуючи по орендах. Саме тому, коли Ребров очолив "Динамо" й дав інтерв'ю, що хоче мене повернути до складу киян, я зразу подумав: "Це — останній шанс, і якщо я зараз не буду в "Динамо", то можна йти остаточно". Іще раз хочу подякувати Сергію Станіславовичу за ту довіру до мене. Я намагаюсь і надалі використовувати свій шанс.

— А з Олегом Блохіним були якісь розмови щодо вашого майбутнього у складі "Динамо"?

— Коли я йшов у оренду, він казав: "Поїдь, пограй в оренді, чого граєш за дубль із дітьми. Поїдь, пограй із мужиками. Ми будемо за тобою спостерігати, за півроку, влітку, тебе повернемо, якщо себе там проявиш. Повернемо, й будеш у команді". Ці півроку, начебто, нормально пройшли, але більше ніхто зі мною не розмовляв. Потім сказали: "Їдь іще". Поїхав іще, встиг пограти й у Лізі Європи, але після повернення до Києва на мене особливо ніхто не розраховував і не розмовляв зі мною. Саме тому мені доводилося шукати інші варіанти. Ігор Михайлович казав: "Я на тебе розраховую, але поки що тренерський штаб на тебе не розраховує, тому йди ще в оренду". Доводилося йти в оренду.

— Чи були на той момент у вас пропозиції від інших клубів? Наприклад, із Німеччини...-

— Узимку, коли вже рік як перебував у Чехії, мені пропонували перейти в "Айнтрахт" із Франкфурта на півроку на правах оренди. Але там уже йшов чемпіонат у бундеслізі, а в нас була відпустка, тому я не був готовий. Вирішив, що мені буде складно набирати форму впродовж сезону, і, чесно кажучи, не хотілося сидіти там на заміні. Тому вирішив іще на півроку поїхати до "Слована". Варіанти були, знаю, що мною цікавилися деякі клуби, які хотіли викупити мій контракт.

— Десь зустрічав інформацію, що вами цікавилось і "Шальке". Це правда?

— Чесно — не знаю. Про це писали й у Чехії, але на мене ніхто не виходив. Можливо, хтось звертався до Ігоря Михайловича, але я цією інформацією не володію. Думаю, це були лише чутки. У одному з інтерв'ю нашого президента я читав, що якісь клуби виходили на нього, але мені про це ніхто не говорив.

— Спостерігаючи за матчами "Слована" за вашої участі, помітив, що ви грали більше на атаку. Натомість, зараз у "Динамо" граєте опорним півзахисником. Уже звикли до цієї ролі?

— Лише звикаю. Коли виступав у "Словані", мені постійно говорили, що я не відбираю м'ячі, а більше граю саме на атаку. Чесно кажучи, зараз сам од себе в такому серйозному здивуванні, що я відбираю м'ячі. Звісно, змінилася моя позиція, а відтак і мої функції на полі. У чеському клубі ми грали в два опорних півзахисники. Одним із них був камерунський гравець Айзек Сакі — дуже кремезний хлопець. Він зазвичай відбирав м'ячі й віддавав одразу мені. Тому справді, я більше працював на атаку. У "Динамо" ж я сконцентрований саме на відбір, намагаюсь якісно виконувати свою роботу на цій позиції.

— Якщо не секрет, скажіть, із ким вам зараз найзручніше грати у центрі поля в "Динамо" — із Сидорчуком, Велозу чи Гармашем?

— Складне питання. Лише тренерський штаб вирішує, кого саме випускати на поле. У нас чудовий колектив, маємо награні комбінації, є гра. Кожен із нас, хто виходить на матч, намагається виконувати тренерські настанови, розуміє, що саме від нього вимагається. До речі, стосовно Дениса Гармаша, то я з ним зіграв лише одну гру — проти "Іллічівця". Нині в команді всі дуже розчаровані, що йому ніяк не вдається видертися із цієї серії травм. Хочеться йому побажати лише удачі, щоб якнайшвидше вилікувався від ушкоджень і повернувся до складу "Динамо".

— На вашу думку, чим нинішнє "Динамо" відрізняється від "Динамо" минулого сезону?

— Коли ще виступав за "Слован", постійно слідкував за кожною грою "Динамо". Як на мене, минулого сезону були, в основному, постійні навіси, удари вперед...- Зараз же ми намагаємося грати низом у швидкий пас, стрімкий перехід до атаки. Це, звісно, заслуга нашого тренерського штабу, який поставив нам саме цю гру. На мою думку, нині в "Динамо" дуже дружній колектив, а не так, як раніше. Зараз ми всі разом, об'єднані одною метою — хочемо стати чемпіонами країни. Думаю, саме це й дає результат, коли всі гравці згуртовані. Немає такого, що хтось окремо йде своєю дорогою, навпаки, всі разом намагаємося чогось досягти.

— До того ж, Сергій Ребров більше довіряє молоді, українським футболістам...-

— Звичайно, ви і самі бачите, що зараз грає багато українців, які намагаються виправдати його сподівання. Можливо, десь щось і не виходить часом, але те, що ми сповна віддаємося клубу й вигризаємо, б'ємося до кінця — це стовідсотково. Футболісти й надалі робитимуть усе можливе, щоби досягати максимальних результатів.

— А особисто які зараз ставите перед собою цілі? Чого, найперше, прагнете добитися?

— Хочеться закріпитися у складі "Динамо" і стати чемпіонами України. Дуже хочеться, щоби кияни повернули собі золоті медалі. Звісно, й у Лізі Європи вдало виступити. Переслідую лише загальнокомандні цілі.

— Од Михайла Фоменка сподіваєтеся дзвінка?

— Так, звичайно. Кожен футболіст мріє виступати за свою національну збірну. Головне зараз — добре грати у своєму клубі. Якщо гратиму у своїй команді достойно, то, сподіваюся, рано чи пізно мене викличуть у збірну України. Безперечно, мені дуже хочеться виступати за нашу національну команду.

— Що можете порадити молодим гравцям, які сумніваються, чи варто їм іти в оренду, особливо у закордонний чемпіонат?

— Можу порадити лише, щоби вони в жодному разі не боялися проявити себе. Аби вони не думали про гроші, можливо, зараз щось і втрачаєш, але, водночас, ти надбаєш багато чого іншого корисного для себе. Це як трамплін — за тобою спостерігають із німецького, нідерландського, італійського чемпіонатів, і, можливо, ти продовжиш кар'єру в одній із цих європейських першостей. Тому раджу неодмінно йти в такі клуби й проявляти себе.









Сайт про Сергея Реброва