Шовковський: Ребров дивиться на футбол вже не як гравець
Разделы

Все статьи сайта





Голкіпер київського "Динамо" Олександр Шовковський розповів про себе, особливості гри воротарів та нинішні стосугки з Сергієм Ребровим.

- Олександре, ви вже 20 років захищаєте ворота "Динамо" (Київ). А чи знаєте, які розміри воріт? Приміром, ваш колега Олександр Рибка не зміг відповісти...-

- Я буду солідарним із ним (посміхається). Насправді, ніколи не цікавився статистикою, тим, що вже відбулося. Озираючись на пройдене, я завжди намагався зробити висновки, проаналізувати, що вдалося, а що – ні, й завжди дивився в майбутнє. Найважливіша гра для мене – наступна. Тільки з такими думками налаштовуюся на матчі.

- Чому, на ваш погляд, серед володарів "Золотого м'яча", який вручається найкращому гравцю Європи, лише один воротар – Лев Яшин?

- Справа в тому, що футбол дарує радість забитого м'яча, красивої комбінації, технічних фінтів. І, безумовно, глядачам більше подобаються голи, витончені передачі, індивідуальна майстерність. Тому на виду завжди футболісти, які перебувають у вирі події, ближче до воріт суперника. Що стосується воротаря, то він завжди перебуває в нервовому напруженні, гранично сконцентрований. Нашу гру можна порівняти із професією мінера – припустився помилки, й усе. Якщо гравець не зупинив м'яча біля кромки поля, вже за кілька секунд він та вболівальники про це забудуть, а от якщо воротар не зупинить м'яча, який котиться у ворота, то доведеться почути багато "приємних" слів із трибун (посміхається). Але це частина нашої роботи, й це потрібно нормально сприймати. Повертаючись безпосередньо до питання, то футбол – це голи, а славу переможцям переважно приносять нападники. Що стосується нинішнього року, то хороші шанси стати другим воротарем, який отримає "Золотий м'яч", є, як на мене, у німця Мануеля Нойєра.

- Чи можете назвати три найбільш пам'ятних для вас матчі?

- Знаєте, є різні матчі: не дуже статусні, але проведені дуже впевнено й без єдиної помилки, а також не дуже яскраві, але важливість перемоги в яких важко переоцінити. Що стосується особисто мене, то є три матчі, які для мене особливі. Один пов'язаний із негативними емоціями, просто катастрофічними, після якого мені знадобилося два роки, аби повернутися на свій звичний рівень. Але я не хочу згадувати його. Другий матч – це фінал Кубка України 2005 року, в якому мені вдалося відбити пенальті (від Звонимира Вукича – прим.), а "Динамо" виграло у "Шахтаря" (1:0 – прим.). І, безумовно, матч зі Швейцарією на чемпіонаті світу 2006 року. Він не був видатним до серії пенальті, й якби хтось забив раніше й справа не дійшла би до неї, цей матч ніхто би не згадав. А так напруження, яке було під час серії пенальті, забрало в мене занадто багато сил, і ще впродовж, мабуть, двох тижнів я не міг отямитися. За років п'ять після чемпіонату світу в розмові з Олегом Блохіним за чашкою кави я зізнався, що у чвертьфінальному матчі з Італією я не мав грати, оскільки був психологічно спустошений. На що Олег Володимирович відповів: "А кого я мав поставити – Шуста зі зламаною рукою чи ще зовсім молодого П'ятова? Я знав, що психологічно ти не готовий грати, але вибору не було". Для воротаря психологічна рівновага перед грою іноді навіть важливіша, ніж фізичний стан. Навантаження лягає переважно під час тренувального процесу, а у грі ти маєш бути гранично сконцентрованим, уважним, психологічно врівноваженим.

- Ви грали в одній команді із Сергієм Ребровим. Як змінилися ваші стосунки після того, як він став головним тренером?

- Ця інформація загалом конфіденційна, я не маю права її розповсюджувати (посміхається). Дійсно, ми знаємо один одного дуже давно, знаємо вимоги сучасного футболу. Сергій Станіславович дивиться на футбол по-іншому, вже не як гравець. Зізнаюся, й у мене буває таке. Але існує градація, певні моменти, які я не маю права зачіпати в присутності когось із гравців. Віч-на-віч, коли нікого немає, ми можемо розмовляти на будь-яку тему, сперечатися, навіть побитися – слава Богу, до цього ніколи справа не доходить. Але я, як гравець та капітан команди, не можу ставити репутацію Сергія Станіславовича вище за інтереси команди, навіть якщо він повністю неправий. Часто проблеми з гравцями виникають через їхні особисті амбіції. Є такий гравець, як Маріо Балотеллі. Він дуже талановитий футболіст, але не затримувався в жодній із команд саме через свою поведінку. Я вдячний своєму першому тренеру, який свого часу акцентував увагу на навчанні, й я не закінчив школу із золотою медаллю лише через недостатньо хорошу поведінку. Але це моя історія. А кожний гравець має розуміти, що інтереси команди повинні бути на першому місці, й особисті інтереси мають бути підпорядковані ним. Лише тоді буде його особисте зростання, зростання команди, а команди, які показують хороші результати, завжди привертають увагу спеціалістів, тренерів та агентів. А що стосується наших стосунків із Ребровим, то вони є двох видів – під час роботи та після неї. Й одне з іншим не перетинається ніколи.









Сайт про Сергея Реброва